Не має долі моє щастя,
Та має долю вічний біль.
Коли змогла я так упасти?
Коли утратила я ціль?
Чому усе не так як треба?
Чого карають небеса?
Чому не вірю я у себе?
Навіщо мені ця краса?
Для чого вітер сушить очі,
В яких завжди живе гроза
І лиє злива до пів ночі…
Ще скільки житиму так я?
Невже життя – це моя кара?
То як спокутувати гріх,
Щоби нарешті все пропало
І пролунав останній сміх?
Останній сміх, останній подих,
Останній погляд в небеса…
Тоді би я усім на подив
Хоч раз щасливою була.
Не ма дол
© Copyright: Ксения Фуштор, 2014
Свидетельство о публикации №114050410466
Свидетельство о публикации №114050410466
Рецензии