Пробач, засинаю...

Пробач мене мати, я засинаю!
бачу квіточки у райскому гаю!
я бачу дробину у радісний сад,
де кожному раді, і ти дуже рад.

Де не має злоби людскої.
де поруч живуть і пани, і ізгої,
не мавши життя під війною,
хочь іноди бачать небеса над собою.

Пробач мене мати, що засинаю,
кожна людина знайдеться у гаю,
на віки, чи так, на часи,
знакаючи швидкіше роси.

Вони не знакают, і також не вмирают,
вони як і я, на віки засинають,
Дай Боже покою у цьому саду!
не плач моя мати, я скоро прийду.

Вже дорослим,підняшвшись с колін,
можливо приду не один,
я приду, моя мати, я обіцяю,
а зараз, пробач, засинаю.

Ось сонечко зійшло над землею,
більш не побачу я ласки твоєї,
прокинусь у ранці з великого сна,
а там вже чекає красуня весна..

Але вже не та, яку я чекаю,
більше не бачу квітучого гаю,
дробину я бачу, але лиш за ней,
я небачу більше людей..

Ти мати моя,чому не спинила,
чому не обірвала ці клятові крила,
замість дитинства, мрій і будтяя
Мені відкрилось бісове життя!

Проминуло дитинство,мамина ласка,
все залишилось уві сні,
не засіпаю, бо це страшніша пастка
Ти прокинешся в житті.