Сузір'я зверхні ще шепочуть
про вісімнадцятий Париж.
І перша ночі. Після вечорових збочень
палю в кватирку. Ти вже спиш.
Молюсь, щоб ранок не настав -
ти розламала в серці мою цеглу.
Рахую, скільки я віддав
за ці жіночі ніжні стегна.
Щоб не прокинулась від протягу,
цигарку кину я на переїзд машини.
Ще кілька днів - і на ночному потязі
обов'язки вернуть мене дружині...
Тебе до божевілля обніматиму,
бо ранок буде сірий і туманний.
Той ранок вб'є усе... Та я довіку пам'ятатиму
сузір'я, що на стелі в твоїй ванній...
Першонiчне
© Copyright: Постскриптумус, 2014
Свидетельство о публикации №114050308544
Свидетельство о публикации №114050308544
Рецензии