Усе проходить, адже так?
І це пройде, затихне біль.
Не плачу більше я, однак
сама собі на рани сіль
щоразу вправно посипа,
у снах блукаючи своїх,
мов немовля їх пригорта.
Лелію пам`ять - оберіг
моїх утрачених надій,
розбитих мною. Я мовчу.
І тільки в серці буревій,
і тільки... серцем я кричу.
Я мовчу
© Copyright: Ксения Фуштор, 2014
Свидетельство о публикации №114050306364
Свидетельство о публикации №114050306364
Рецензии