Огненная материя раздумий

24.04.2014

Огненная материя раздумий
(эпоха мыслит о себе)

Мы путешествуем в кибитке раздумий. Возничий не торопит лошадей. Время тоже не летит, а сопровождает путника никогда не уходящего из мира своих переживаний и родственных уз.
Прошлое заботится о нас: В шуме морского прибоя слышен не громкий голос матери, зовущей за обеденный стол. Здесь же – симфония суеты, в которой слышны скрипки нашей увлеченности и гитара раскрывается мелодичными сентенциями, благодарная свету и теплу костра, за которым сидят самые дорогие для нас существа.
Образ кибитки или образ парусника или образ маршрутного такси или образ велосипедиста – феноменальны, поскольку от  них зависит полнота нашей «Энциклопедии жизни». Мы пишем ее строки, забывая иногда поставить авторскую подпись. Мы авторы и критики, мы артисты и музыканты, мы поэты и прозаики, мы соратники вождей, мы судьи и прокуроры – без мантии и в мантиях, озвучивая свои «Постановления» - мы всегда такие, посмеиваясь из своего бессмертия над могилами и крестами, над ссорами и размолвками. И так наши констатации и переживания проникают в наши стихотворения и песни, мы говорим и поем как Гомер и Орфей, придавая планете Земля качество «родного дома». Уточним наши позиции: Так бьются наши сердца, так мы помогаем другим и получаем от них промощь. Так мы любим и говорим об этом применяя исскуство композиторов, драматургов, режиссеров. Мы – в наших мелодиях. Мы звучащая красота жизни, со всеми ее перипетиями. Не так ли? Послушаем же себя, ведь талант всегда интересен.
Послевоенное время поет и улыбается наступившему миру:
 
В тумане скрылась милая Одесса -
Золотые огоньки,
Не грустите, ненаглядные невесты,
В сине море вышли моряки.
(Музыка: В. Соловьев-Седой, слова: А. Фатьянов)

***
Родина слышит,
Родина знает,
Где в облаках
Её сын пролетает.
С дружеской лаской,
Нежной любовью,
Алыми звёздами
Башен московских,
Башен кремлёвских -
Смотрит она за тобою

Родина слышит,
Родина знает,
Как нелегко
Её сын побеждает.
Но не сдаётся
Правый и смелый:
Всею судьбой своей
Ты утверждаешь,
Ты защищаешь -
Мира великое дело.
(Музыка: Дмитрий Шостакович, слова: Евгений Долматовский)
Да, родина – это особый тип мирового пространства. Мы видим его из окна родного дома. Мы в нем – улетая в космос или проезжая интересными улицами в трамвае незнакомого города. Мы такие же, как вчера, потому что любим.
В дневнике сердца, поэты говорят никого не повторяя. Их тема – Родина. И она их слышит. Поэт и родина: их диалоги.

Ти мене з дитинства підіймала,
Хліб дала з піснями солов'я,
Відвела доріг мені немало,
Земле, зореносице моя!
(вірш «Батьківщині» А. Малишко)

Не шукав я другої на світі,
Бо другої такої нема,
Ти — як сонце, одна у зеніті,
Ти — як птиця на рідному вітті,
Як любові хвилина німа.
(вірш «Вітчизні», А. Малишко )

***
Известный украинский политик П.Г. Тичина был выразителем огромной поэтической энергии советского человека. Вот его гармонии в словах:

Тобою хочу я звучати,
народе рідний, любий мій!

***
Я завше там, де труд, де людно,
де разом: думка й почуття...
Бо не в собі я, а увесь — на людях,
бо все моє — чи зблизька, чи здаля.
Тому — земля кипить, як серце в грудях,
і серце стогне, як уся земля.

***

Гей, народе! Будеш жити!
А я жматір не забуду!
Україні, її люду
хочу вічно я служити.
А раз їй — то й людству буду.

***
Бережімо Батьківщину!
Бережімо честь народу —
найкоштовнішу перлину.

Максим Тадейович Рильський (1895-1964) Змалку познайомився з композитором М. Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Д. Ревуцьким, актором і режисером П. Саксаганським, етнографом та фольклористом О. Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах М. Лисенка та О .Русова. Після приватної гімназії Рильський у 1915—1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 до 1929 року вчителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.
У радянську добу Рильський написав тридцять п'ять книжок поезій, кращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства. 1943 року його обрано академіком. У 1944—1964 роках Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960 року йому було присуджено Ленінську премію, у 1943, 1950 — Державну премію СРСР.
Поет засвідчуе залишаючись щирим істиноцентрістом:

Міркую так: коли б мені схотілось
Подати образ нашої доби
У простій алегорії, - я взяв би
Отой сталевий журавлиний ключ,
Міцну напругу, силу непохитну,
Його жадобу обріїв, його
Непереможну волю, мудрий лад
У побудові, де до того все
Скероване, щоб легше розтинати
Грудьми повітря, де в вершині кута
Летить одважний, мудрий проводир,
І всі рівняють літ свій по ньому,
І знає всяк мету свою й дорогу.
Дякуемо вам, шановний Максиме Тадейовичу!
03.05.2014