За мрii забутi
Докучні питання морочать постійно,
не їх ми почути з тобою хотіли…
Торкаються сльози незгоди душі,
немає в нас віри від болю собі.
І троїть обманом безум крадькома,
вгортається Всесвіт у ковдри слова.
Тікає од Світла пітьма далі неба,
долаючи й шлях ідемо окремо…
Чи просто в нікуди?.. І як же нам треба?..
Мовчить невблаганно у відповідь Небо!..
І мучать страждання, і б’ють думи знов,
за втрачену віру у себе, в любов!
Хапається вітер за мрії забуті…
Під силу лиш пам’яті їх повернути.
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114050109956
Свидетельство о публикации №114050109956
Рецензии
