Білий лебідь із хмарок з’явився.
Раніше не помічала я птаха.
Вінок байдужості якось розбився,
Коли не чекала вже знака.
Осяяні білі пір’їнки…
Небесне створіння.
Не відчуваю тієї стінки
І прокинулося вміння.
По хвилях пливе гордовито,
Красуючись у водній голубизні.
Горизонтів безліч відкрито,
Для тих, хто умів говорити світу «Ні!»
«Так » лише раз можливе!
Він це добре знає.
Летіння лиш тоді щасливе,
Якщо біль серце не проймає!
Серденько летить, за ним і пташина.
Проминають навколо краєвиди такі.
Тут і квіти, травина, кущі, ось шипшина,
Але ніхто не питає до вподоби які.
Як же хочеться бачити милу на своїй широті –
До чого ж бажання небесні прості!
ЛЕБ ДЬ
© Copyright: Татианна Ткачук, 2014
Свидетельство о публикации №114043007758
Свидетельство о публикации №114043007758
Рецензии