ДИВО

Я пташкою в віконце бьюсь
В полоні жаху і тривог,
А сходинками вниз, дивлюсь,
Спускається до мене...Бог...
- Я можу вниз, до тебе, Сам,
Не те, що ти до мене вгору!
Яким завдячувать дивам,
Що постать ту напівпрозору
Очима особисто бачу?!
- Хочу до Тебе, як не пізно,
Але, повинна я завдячіть
Гріхам, тримаючим залізно...
Давай Тебе я пригощу
Своїм улюбленим напоєм?!
- Тобі Я, краще, відпущу
Твій жах водицею святою...
- Думки димком, щоб затягнуло
Цигарку хочешь, запали?
Я вибачаюсь, я забула,
Що вже кидала я, колись...
- І правильно. Думки бурхливі
Не вилетять з димком в вікно,
А звички всі людські, шкідливі
Я кинув вже, давним-давно...
- Ти не такий страшний, як кажуть
Про Тебе деякі пани,
Їм правда не багато важить,
Бо не хотять її вони...

Як довго з Богом ми сиділи,
Про що розмови йшли в ту мить,
Я намагаюся щосили
Їх сенс сакральний зрозуміть...

- Ну, забалакавля з тобою,
Зустрінемось, коли-небудь.
- Ти мене візьмеш із собою???
- Та ні... Ще трохи тут побудь...