Свiт поезii

Один в житті я, мов билина,
Хоч з виду – шпак, в душі – козак,
А наді мною -  гільйотина,
Все не опуститься ніяк.

Блищить, аж сяє, гостре лезо,
Стомилось красти Божий дар.
Чому ж, скажіть, чому я мерзну,
Коли кидає інших в жар?

Моя уява хоче плоті
І прагнуть дійсності думки.
Я ж у містичному польоті
Осяг майбутнього віки.

Їх я торкаюсь, розглядаю,
Їх я боюся і люблю.
В них -  муки пекла, втіхи раю,
Потоки радості й жалю.

Пульсує світле щось -   від Бога,
Від дідька -  темне щось ляка,
Крізь них простерлась путь – дорога,
Завжди манлива і важка.

Я весь -  на грані, мої нерви
Згорять за декілька хвилин.
Невже на цім шляху я перший?
Невже на ньому я один?

Хоч би якесь почути слово,
Хмаринку вгледіть голубу.
Лиш світле й темне знову й знову
На смерть ведуть тут боротьбу.

Я не втручаюсь , я -  людина,
На їх борню не маю прав.
А може,  в тім моя провина,
Що я на шлях в майбутнє став?

Хотів майнути блискавицею
До невідомого часу.
За це плачу тепер сторицею
І хрест важкий за це несу.

Нести все важче з кожним кроком,
Не так вже чітко видно слід,
І я боюсь, що ненароком
Мене поглине дивосвіт,

В якім один я, мов билина.
Як самоти моєї знак,
Над головою -  гільйотина,
Що не опуститься ніяк.
2001