Димчо Дебелянов. Чорна пiсня

Димчо Дебелянов
ЧОРНА ПІСНЯ


Переклад з болгарської Любові Цай


Супереччя охоплює душу –
я вмираю й народжуюсь знов,
будувати уранці  я мушу,
руйнувати ж – вночі – до основ.

Про буття як благаю смиренне,
грім шалений лунає в цей час,
а звернуся по бурю  – край мене
завмира все довкола ураз.

Мрію я  про зорю полум’яну –
то сліпить мені очі вона,
навесні по-осінньому в’яну,
восени ж – в моїм серці весна.

Непрожите життя моє нині
так спливає намарно й болить,
і тужливий мій плач по вітчині
над пустелею прахом летить.

***

Оригінал:

Димчо Дебелянов
ЧЕРНА ПЕСЕН


Аз умирам и светло се раждам –
разнолика, нестройна душа,
през деня неуморно изграждам,
през нощта без пощада руша.

Призова ли дни светло-смирени,
гръмват бури над тъмно море,
а подиря ли буря – край мене
всеки вопъл и ропот замре.

За зора огнеструйна копнея,
а слепи ме с лъчите си тя,
в пролетта като в есен аз крея,
в есента като в пролет цъфтя.

На безстрастното време в неспира
гасне мълком живот неживян
и плачът ми за пристан умира,
низ велика пустиня развян.