Крізь сутінь до реальності йдемо,
ховаємо у порожнечі неба сльози…
Того й не можемо убити зло,
його іржею в серці люті носять,
стають на помсти шлях…
Гріхами лихо множить
їх необізнаність життя,
без покаяння то безум!..
У молитвах своїх надій,
хапаючись за вітер мрій, лише
Любов пробуджується в серці,
одна Вона з’єднати зможе всіх
у полум’я Святої Віри в Бога!
Несе дорога, кружить долі,
хтось губиться у прірві німоти,
щасливі – Небо в душах носять.
Десь на верхівці стомленого неба
від болю скоєного у житті,
кричить, і тужить Всесвіт:
не кличте люди зло в Свій Дім!
***
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114042908079
Свидетельство о публикации №114042908079
Рецензии