Олесь Гарун. Гiмн рiднiй мовi

Олесь Гарун
ГІМН РІДНІЙ МОВІ


Переклад з білоруської Любові Цай


О, мово рідная моя!
Свята своєю простотою –
На увесь світ кричав би я,
Що серце сповнене тобою.

Хвала тобі! О терпелива,
Ти попри страдництво змогла
Все одтерпіти, і, на диво,
Красу і велич зберегла.

Не згинула, хоч з часом йшли
У вічність прадіди й онуки,
Їх діти мовлять – їм болить,
Що знов ти, мово, терпиш муки.

Хвала тобі! Хай дні віками
Пливли над світом тужним цим,
А ти весь час була із нами…
Хвала тобі, тобі – і їм,

Хто на поталу не віддав,
На глум тебе у тужну мить,
А всюди лиш про тебе дбав,
Крізь хмари линув у блакить.

Хвала тобі! Колись минає
У світі все – і це минеться,
Про найсвятіше серце знає,
Про те, чого заради б’ється.

І крил твоїх благословіння,
Нехитра  білоруська мово,
Попри могильних плит тяжіння
Нас до життя здіймає знову.   

Хвала тобі! Ти стільки важиш
Для нас усіх, ведеш вперед,
В лиху годину нас розважиш,
Даєш життя солодкий мед.

І в кожнім подиху і русі
Я б голосно, як міг, кричав,
По всіх куточках Білорусі
Тобі б хвалу я величав.

Хвала тобі! Гукав  би всім            
Вітчизни по усіх усюдах,
Од сну б жадав я криком тим
Допомогти піднятись люду.

Хвала тобі, о мово рідна –
Річки вторують, в небі зорі,
І поле, і лани дорідні,
Шумлять ліси і сині гори.

Хвала тобі нехай лунає
По Білорусі далях чистих,
І сонечка нехай сягає
Ще й зір високих, променистих.

Хвалу тобі несуть хай люди
У кожнім серці в наших грудях,
Хай славить всяк: малий, старий,
І я кажу, син вірний твій, –   
Хвала тобі!..

***

Оригінал:

Алесь Гарун
ГІМН  РОДНАЙ МОВЕ


О, мова родная мая!
Вяскова, проста, а сьвятая –
Хацеў бы сьвету крыкнуць я,
Што сэрцам усёгды паўтараю:

Хвала табе! О, церпяліва,
За муку вечную тваю –
Дагэтуль ты ўсяму надзіва
Схавала моц вялікую...

Ня згінула... мерлі хаця
Прадзеды, дзеды і іх ўнукі –
Табой ж гаворыць іх дзіця,
І зноў ты, мова, церпіш мукі...

Хвала табе! Бо дні вякамі
Ішлі над гэным сьветам усім,
А ты трывала ўсьцяж і з намі...
Хвала табе – табе і ім,

Хто здрады ў жыцьцейку ня знаў,
Нягледзячы на хмары бед.
Хто ўсьцяж табою стараваў
Сьцярпеўшы зьдзекаў перасьлед.

Хвала табе! Прайшло ўжо тое...
Хоць не зусім, але мінецца;
Пачулі мы, што нам сьвятое
І да чаго сардэнька б'ецца...

Нясеш набе! О, дарагая!
О, беларуска проста мова!
Што сон магільны прарываеш,
Нясеш нам знак на жыцьцё нова!

Хвала табе! Вяліку справу
Спраўляеш ты між нас сярод,
Адвечнай кормячы нас стравай,
Даеш салодкі жыцьця мёд.

Хвала ж табе – на кожным мейсцы –
Па вёсках усіх ды гарадох,
Па Беларусі кожнай рэсцы
Гадзеў бы я, каб толькі мог!..

Хвала табе! – гудзеў бы ўсім,
На ўсю Бацькоўшчыны зямліцу,
Каб толькі вось братом сплючым
Дапамагчы са сну збудзіцца...

Хвала табе, о, родна мова.
Шапочуць лісьці, рэчкі, зоры –
Гаворыць поле скрозь вяскова,
Грымяць лясы, прыгоркі, горы...

Хвала табе – няхай ж нясецца
Па Беларусі ўсёй шырокай...
Да сонейка няхай уздымецца,
Да зорачак ў высі высокай!..

Хвала табе няхай жа будзе
У кожным сэрцы, ў кожнай грудзі!
І ад малога, й ад старога,
І ад мяне, сына тваёга, –
Хвала табе!..