Паперової карти не чутні плач і печальні поклики,
Там кордонами розмежовані території - зовсім чужі.
Голос у голові на потрібному місці ставить знаки оклику,
А душа гомонить, як наче й не було межі.
Паперових листів не значні по величі відчаї -
Може, лише коми від туги прогиняються тяжко.
Певно, це спадок невдачі та тьмари віковічної,
Пісні, від якої плаче поневолена пташка.
Паперових людей нерозпізнанні сподівання і наміри,
Зброя їх на сотий погляд вже не страшна.
Повз вуха долітає музичне хвилювання клаверів,
І велич воїнів паперових - бездіяльна та смішна.
Та ж чи може зародити щось до рідного краю ненависть,
Розізлити, вселити притаманну ворогу міць?
Час від часу до тебе навідуватиметься невпевненність,
Але дощ до болючого рідний, коли ти ось так стоїш горілиць!
Паперова велич Край
© Copyright: Яна Сыса, 2014
Свидетельство о публикации №114042902414
Свидетельство о публикации №114042902414
Рецензии