Чистій сторінці
Я починаю вірити в дива:
в мені вирують вперті водограї,
шаблони смутку вітер розриває,
як стрічку нетерпляче рве дітвак
зі згортку з невідомим подарунком.
Я теж не знаю смутку відтепер,
тож сміхом нашпиговую етер.
Дива – то щем, та він – приємна мука.
Мабуть, для того ж світ мене затер,
аби вогню вкрапити в очі відблиск?
аби в мені нарешті щось змінилось? –
(і я відчула ту підміну ер!) –
і більше вже ніколи не журилась
оця в мені, пропаща із гетер,
що все бурмоче: «Вирвусь… вирвусь… вирвусь…»,
а вже вона берізка з-поміж верб.
Дива в моїм упертім струмі вен,
у дощових на вилицях краплинках,
у швидко прокрокованих зупинках…
Дива усюди – тут і ген-ген-ген.
І вже чекає світ ідей та сцен.
І я жива. І чиста знов сторінка.
28.04.14
Я починаю вiрити в дива...
© Copyright: Ульяна Кривохатько, 2014
Свидетельство о публикации №114042809249
Свидетельство о публикации №114042809249
Рецензии