Благаю, повернись...

Які далекі ми з тобою, брате,
Немов між нами сотні-сотні миль,
Немов за сім морів, і не дістати
Долонь твоїх, мій братчику, Василь.

Ти загубився десь, а де – про те не знаю.
Де бродиш, по яких ідеш шляхах?
А, може, зовсім поруч ти блукаєш?
Невпевненість в стривожених очах.

Пораду дати я тобі не зможу,
Зла карта в долі – за який же гріх?
І день, і ніч молюсь до Тебе, Боже…
Вернися, брате, на батьківський поріг.

Благаю, повернись у рідну хату,
І наведи в житті своєму лад.
Ти чуєш, я тебе прохаю, брате,
Вернись в дитинства наш квітучий сад…

Коли були з тобою ми маленькі,
Тут грались в старій хаті на печі…
А пам’ятаєш, як пекла нам ненька
Рум’яні пухкобілі калачі?

А як бабуся запікала груші:
Димились ароматом у дворі.
І на санчатах, по зимовій стужі
Ми днями пропадали на горі.

А в плотні - серпантинні гори стружки
Пахучої до болю… (все в очах).
Чаї з вишнини, а компоти з сушки…
Як жаль, що все пройшло. І сад зачах…

Той сад, на фото, зберегли донині
(Фотографом наш тато був колись).
І скатертина вишита на скрині…
І дні, як мед з горняточка, лились…

Все. Крапка. Сльози душу спопеляють
І біль судомою по тілу струменить.
Мої страждання, брате, не вщухають.
Твоя печаль в душі моїй болить.

2006