Летить печаль моя безсило,
За синій обрій впасти хоче.
Моє подертеє вітрило
В степу палаючім тріпоче.
Моя душа – моє вітрило,
Ти вже зайшла за той кордон,
Де нападають підло з тилу
І не беруть живим в полон.
А ти хотіла жити мирно,
В ладу з собою та людьми,
Та карта б’є тебе козирна
З висот державної пітьми.
Штовха уперто на безмовність,
Щоб вік конала уві сні
І не чіпала бездуховність,
Що рве на шмаття наші дні,
Щоб ти про кривди не кричала
І не будила сплячий люд,
Який пройдисвіти загнали,
Щоб пити кров, у темний кут.
Моя душа! Озвися, душе!
Заливсь слізьми донецький степ!
Брат брата в злобі лютій душить!
Хто ж влаштував жахний вертеп???
Озвися, душе!
© Copyright: Владимир Ивашина 2, 2014
Свидетельство о публикации №114042804087
Свидетельство о публикации №114042804087
Рецензии