Лежу під вікном та дивлюсь я на стіну,
На вулиці- кулі дощу.
Загорнут я в чорну, як небо, хустину,
Під кулі, сказившись, лечу
Неначе крізь тінь, що поглинута вітром:
Самотність є єдність стін.
На вулиці-дощ, і людям так прикро
И люди так прагнуть змін.
Так єдності хочуть, взиваючи к людям,
А бачать лише дзеркала.
Доколи є світ- то будуть і кулі
І зайві усі слова.
І зайвий весь світ, коли хочуть крові
А хочуть лише її.
І зайво чекати, що прийдуть нові
Ці жертви - плдаток Землі
Я сам от дивлюся на себе, і бачу
Наповненість пеклом очей,
Боюся себе, проклинаю і плачу
Під куполом довгих ночей.
А ніч така довга, що падають стіни,
На вулиці - кулі дощу.
І от я, самотній, загорнут в хустину
Під кулю прокляту лечу.
Дощ
© Copyright: Ковальский Владимир, 2014
Свидетельство о публикации №114042709767
Свидетельство о публикации №114042709767
Рецензии