Два наших погляди зійшлись з тобою,
І серце моє забилося сильніш, немов омилося вранішньою росою.
Тоді ти привітно підморгнула,
Чим з розуму мене звела.
І далі ти пішла своєю легкою ходою.
Залишивши мене на одинці з самим собою.
Чим в пам’яті моїй закарбувалась ти, о Незнайомка?
Чом серце моє б’ється за тобою, як неначе тече гірська ріка?
Чи так врізались в пам’ять мені твої очі волошкові?
Чи просто це був знак моєї Долі?
Але чому тоді це все сталося так миттєво?
І ця миттєвість пройшла неначе марево?
Чи може все не так суттєво?
Але прокинувшись з ранку і до пізньої ночі-
Серце моє гріють твої волошкові очі.
Хотів би знов побачити тебе,
Та чи Доля знову такий подарунок зробе….
23.01.2011р.
Незнайомка
© Copyright: Скорик Дмитрий, 2014
Свидетельство о публикации №114042708104
Свидетельство о публикации №114042708104
Рецензии