Рожева зірка серед тисячі світил.
Одна єдина у веснянім небі надвечір’я.
Біля неї, неначе розовенький пил.
Цікаво, чому видно тут, без вершин високогір’я.
Не завжди до небесного такий шлях:
По камінні, загострених виступах, через біль.
Треба йти по внутрішніх орбіталях,
Долаючи сходинка за сходинкою пропагуючий кіль.
Чому визнання недостойного? – питати у кого
Підносяться копії й тіні.
Оригінали не вирішують більше нічого
І знайти їх важко, наче голку в сіні.
Не бачимо поглядів, не чуємо слів:
Владного голосу, палких очей.
Човник надії за горизонтами сів.
Я без нього вже стільки ночей.
Одного дня він ітиме.
Хтось близький, такий неземний
І ясні очі у небо підніме.
Належить цей хтось сам собі, він нічий.
Рожева зірка поєднає
Те, що ніколи не згорає:
Кохання двох аркушів чистих і білих.
Вогонь напише всі слова,а не обійме спопелілих.
4.03.11р.
Рожева з рка
© Copyright: Татианна Ткачук, 2014
Свидетельство о публикации №114042700591
Свидетельство о публикации №114042700591
Рецензии