1.Проповідь, як руки, сльозогінний газ.
Віра – як опівночі станція метро.
Хвилею спустошення визріла любов.
2.намріяними порухами плаха зацвіла.
Розтуленими ребрами обличчя ожива.
Удаваною повінню повернеться зима.
3. вікно останнього вагону
Мені лишає павутиння колій.
Навіщо знов будую оборону
Від кепських справ душі оголеній моїй.
Мій шлях в життя як павутиння колій.
Душа оголена та не кришталь.
4. лиш щирість буває невчасною.
Лиш світло сліпить очі.
Лиш біле тьмяніє,
Лиш вічність зникає.
лише смерть буває сучасною.
5. Одні вирощують любов,
Хтось інший викидає.
Хтось дуже просить,
а хтось не віддає
Шматочки думок
© Copyright: Ирина Ермак, 2014
Свидетельство о публикации №114042500503
Свидетельство о публикации №114042500503
Рецензии