Ну що б здавалося, Людина?
Сукупність вчинків, мрій і кроків.
Вона мов Всесвіту частина,
Що обертається навколо земних років.
З кожним півобертом зміна пори.
То весна зеленіє, то сивість зими.
З часом твердість людської кори
І об’єднання ангелів в сталі хори.
Ідуть часи… і в ній все більше неба.
Рядки живуть у доброті.
У цвіті вже плодів потреба.
Цінності весни і осені не ті.
Та вона дозріла і житиме у літі.
Листки її не опадуть.
Її виміру немає жовто – гарячої кліті.
Такі кольорами веселки ідуть.
Багато ще в житті учителів.
Душа підніме тіло іще вище.
За угодою на Евересті Хтось осів.
Не уміє жити нище.
Нехай все справжнє зігріє дороги.
І серце відчуває де щебінь, де алмаз.
Не бійся ступати на пороги,
Та будь собою щораз.
Весна 2014р.
Ну що б, здавалося, людина?
© Copyright: Татианна Ткачук, 2014
Свидетельство о публикации №114042409546
Свидетельство о публикации №114042409546
Рецензии