Ні, не дивись так - то лишилось тільки тіло,
Нехай красиве й людям пестить очі -
Воно холодне, бо душа закам'яніла,
Вона палати більше вже не хоче!
Вона втомилась потерпать від злого болю,
Від краху мрій, на котрі сподівалась.
Забравши радість, забажав собі покою,
За мури непотрібності сховалась.
А врятувать її - багато треба мужності,
Бо навіть серця жар і теплії долоні,
Торкнувшись каменю самотньої байдужості,
В важкім нестерпнім холоді потонуть.
Закамянiла душа
© Copyright: Ниагара Наталья Козак, 2014
Свидетельство о публикации №114042403819
Свидетельство о публикации №114042403819
Рецензии