У ранкових росах

Ми з тобою  до пізньої ночі
В дивовижнім гаю заблукали,
Там дивилися зорям у очі
І пісень солов'ї нам співали.

Зорепад натякав на світанок,
Сердець спалах і ноги у росах,
Сміючись, від цілунків вже п'яні,
Повертались - щасливі та босі.

Божевіллям зігріті   в бажанні,
Розум трави п'янкі одібрали,
Наче ангелів грішних  в коханні,
Дивні квіти нас ніжно ховали.

А, коли сороччину знімала,
Мої руки та пальці тремтіли..
Безсоромно себе віддавала,
Моє серце до тебе  хотіло!

І триматися більше  не сила-
Тихий зойк, ніжний стогін жіночий!
Від роси наче світиться тіло,
А від щастя - заплакані очі...

Заблукала свідомість у хащах,
Соловейко і той не співає,
Чи міркує чия пісня  краща?
А чи то  заважать не бажає...

Я з тобою  у ложі із квітів,
Мов  богиня, безмежно красива,
Стала я найжаданніша в світі,
Бо я так  неосяжно щаслива!

Міцні руки, мене підіймаєш,
Та поволі несеш до ріки.
Хоч мовчиш, та я знаю - кохаєш!
І шепочу : "Твоя - на віки!"