Наша мирна та смирна, залiзна така, суперстарiсть

   
А що,
в беззаконні пейзажу пустелі біблейської,
що там стовбичить,
та так,
що і я розчинився у димному заході?!
А… 
Як під ранок підранком і вискочиш
з мегаполісу
метрів на триста,
та до нього ще і обернешся,
не передом,
а…
 
Коли сонечко зиркне, в очах потемніє,  і…
 
Нема вже тебе,
навіки
в німому
немає,
немає,
нема…
 
Ти?!

Іконою вкляк… 
Свідомість свою розчиняючи у безбережних просторах країни біблейської… 
Та так би свій вік й вичахав…

В назавжди.
 
У здичавілому, серцем застав би кінець свій
і став би, як диво зі Сдома…   
Стовпом соляним.
 
Але!
 
Величезна і чорна
птиця залізна
несподівано вискне…
Над головою.
А ще через мить, виблискуючи в променях висхідного сонця,
живий караван меркавот, фирча, підповзе з горизонту.
І…
Скорчившись, диво кінчається, як в давнину, 
із зітханнями клітки грудної моєї… 
Воно і продовжиться…
Наше з тобою, читач, 
смирне і митне,
безмовне,
пустинне життя наше…

Вздовж суперстар,
у труну.