Гілля безлисте венами небес
Мені здалося в сутінках зненацька –
І цілий світ новий отримав сенс
Із цим моїм захопленим дивацтвом.
Я так брела між голих ще дерев,
Немов мене на пил перетворили,
Вкрапили в кров якоїсь з королев,
А в неї голуба вона… На силу
Згадала, що людина я сама,
Що небеса – не тіло, тож безкровні.
Але тоді, коли спускалась тьма,
Інакший сенс хтось вихлюпнув назовні
Зі дзбану Первозданного Буття,
В якім і голубе, і пурпурове.
Нехай про інше книги шелестять,
Накреслить небу вени вечір знову.
Брестиму я, захоплене лице
Відкривши Невідомому безстрашно,
І Невідоме, наче олівцем,
У мене впише, ніби сіромашну,
Усе-усе…
15-21.04.14
Вени небес
© Copyright: Ульяна Кривохатько, 2014
Свидетельство о публикации №114042104672
Свидетельство о публикации №114042104672
Рецензии