Лиха доля

Сонце вже за обрій сіло, 
Я весь день чекав іі,         
Продавала вона тіло,      
Все було, як у вісні.    

    Кров кипіла від огиди,   
    Ми сиділи за столом,    
    Але все уже набридло, 
    Вона зрадила любов.      

Пролетіли мимо стріли,      
Догорів наш каганець,         
Ми без слів вже розуміли, 
Що відносинам кінець.       

    Вже сказали все, що можна, 
    Не залишилось надій,            
    Промайнуло найдорожче,      
    Час останніх наших мрій.      

Попрощалися ми мовчки,    
Не знайшли потрібних слів, 
Ложки меду, дьогтю бочки,   
Тож прощати не схотів.         

    Розійшлися наші долі,    
    Залишився тільки слід,   
    Ми помучились доволі,   
    Я не бачив білий світ.      

Мабуть, друзями надалі         
Ми залишимось в житті,          
Пройдуть згодом всі печалі,   
Будуть спогади не ті.               

    Так нічого в нас не вийшло, 
    Недоречним був обман,         
    Їй на згадку дав намисто,      
    Що в самотності збирав.      

Відпущу, напевно, з миром,   
Хай світ за очі іде,               
Промайне, як вітер з пилом,   
Більш нізащо і ніде.               

    Відтепер ми зовсім вільні,            
    Бо нічого вже нема,               
    Ми так вирішили спільно,       
    Це було не жартома.               

Тож просиділи до ранку,   
Перший півень заспівав,   
Я провів її до ганку,          
Не знаходячи слова.          

    Вона йшла доволі швидко, 
    Я дивився їй услід,               
    Але було дуже бридко,       
    Досить тяжко тиснув гніт.    

Не зустрінемося більше,   
На перетині доріг,             
Пам'ятаю тільки ніжне,       
Тільки краще я зберіг.      

    Вона справді була гарна, 
    Я кохав її до сліз,             
    Та кохання те примарне, 
    То не ангел був, а біс.      

Промайнула, пролетіла,   
Спалахнула і нема,          
Пам'ятаю її тіло,               
Та в душі була зима.         

    Їй весь час здавалось мало, 
    А я думав, ось мине,               
    Все, що з нами відбувалось, 
    Було штучне і лихе.               

Залишився слід все рівно,   
Я його весь час беріг,            
Дуже лагідно й покірно,         
Доки випав перший сніг.         

    Від її втомився зради         
    І тонув у тій брехні,            
    Я не міг їй дати ради,         
    Та заплутався в житті.      

Це колись скінчиться мало,   
Я терпіти вже не міг,             
Чи то пізно, чи то рано,         
Бо безсило падав з ніг.               

    Ми зустрілись випадково,          
    Це було, як у кіно,               
    Посиділи мовчки знову,      
    Та й розбіглись все одно.   

Час пройшов, усе змінилось 
І забув вже те життя,             
Але досі я безкрилий,            
Наче в стані небуття.             

    Сонце сіло вже за обрій, 
    День пройшов на самоті, 
    Знову буде вечір довгий, 
    Ставлю свічку у вікні.