Руда навіжена дівчина,
сама навіть собі не зрозуміла.
Вона знає те чого хоче,
їй наснився він минулої ночі.
Сльоза скупа, така не жіноча,
зовсім швидко, закрилась під прочерк.
Під посмішку, та маску справжності.
Вона лише боїться слабості.
Вона лише боїться радості.
І п’є терпке вино,
дивлячись пусте -
чорно-біле кіно.
Їй треба бігти кудись знову.
Можливо за пачкою зброї.
Нікотин він диво,
з ним померти красиво.
З ним життя так мліло,
та нас всіх зробило.
Руда рушить стіну,
їй не все зрозуміло.
Але вона не слабка,
вона душ колекціонерка.
Ні, вона не сумна,
вона лише жива.
Чому з тобою мила?
А чи мила вона була?
Ти її не питай,
а просто з нею літай.
p.s.Коли потрібно вона вгамує.
руда, непокiрна - мрiя
© Copyright: Марина Юневич, 2014
Свидетельство о публикации №114042000942
Свидетельство о публикации №114042000942
Рецензии