Весна в тво му серц!

Рожевий слід від сонця розтривожив.
Зайшло світило, наче й не бувало.
Так все на світі зникне, мов не жив,
І веселий, і коханий, і той, що вік свій сльози лив...

Вже темінь наступає...
Відбиток теплий догорає,
Але в душі є власне джерело тепла!
Іще ніколи щасливішою не була!

Темрява.. Нічка пеленою вкрила...
А я рахую зорі... Скільки їх?
Ось бачу дві найяскравіші і поблизу -
Як думаєш, це ми? Та ні, це жарти, сміх.

Як будем в небі, коли в землю всі ідуть?
Душа і тіло, кажуть, разом одійдуть,
Коли панує зневіра, шаленство, заміна любові - вбивчий загін,
Хоча є спосіб піднятися із земних колін!

Світає... Соловейко згадує мелодію забуту.
Забуту не ним, а в наших серцях.
Озирнись! Подивись як панує весна.
Нехай серце в надії заб*ється!
Скоро квіти укриють чорні гілки і лихо людське схаменеться.

Підросте озимина соковита,
А наша любов, вона, справді, відкрита.
Ти впізнаєш її, навіть заплющивши очі,
Бо так ніжно обіймає, медово цілує кожної ночі...