Наче ще не упилися кровю до дна...

                Ти не кидай себе під оте полотно,
                Не лягай під нацистську броню.
                Хоч блукала не раз,я тебе все одно,
                Як слов"янку- сестру пригорну...
                Дар.М.


            ***
Наче ще не упилися кров"ю до дна,
Несучи ту заразу від міста до міста,
Ніби, Господи, сам Люцифер,Сатана,
Розгорнув цю безодню із братоубивства.

То є поштовх у пекло, саму порожнину,
Шепотіння легке і оманливе дуже,
Загорнулися в чорно-червону тканину,
Але ВІН бачить все і йому не байдуже.

Ріки, море, липка і густа течія,
Вже не має початку, не видно ще краю,
Опустилася ніч серед білого дня,
А диявол долоні собі потирає.

Плаче мати, убивця жадібно ковтає
Муки-воду солону із теплих очей,
Чи він Бога у серці своєму не має,
Кат, що винищив спокій весняних ночей?

Хаос.Тихо.Він тут, за найближчим кутом,
Неминучу кістляву веде до атаки,
Слово-пуля, отруйний і гострий патрон-
За якусь свою кривду померли без страху.

Правду знаєш, а істина ціла,одна
не заліза ударом дзвінким і блискучим,
Не тілами жертовними сяє вона,
Є над нами суддя неземний, рішучий.

Батько глянув із неба на горе пекельне
Вниз суворо з-за хмари, Всевишній,
Да поверне життя на безкрайній пустелі,
Да відпустить нам, Праведний, грішним!