І знов ділили Україну,
І кожен поривався за шматок,
Кричали, били, гомоніли,
Ледь не звалили з голови її вінок.
Йшла Україна, вбрана у серпанок,
Котились сльози ріками у ній,
Йшла Україна, ледве говорила,
Вона благала єдність зберегти.
Одна частина вірила в країну,
А інша кликала біди,
Вона молила не за Україну,
Хоч і хотіла спокою завжди.
Моя країно, поки є на світі
Найкраща мова, рідні гори та твої степи,
За тебе, ненько, будемо молитись,
Усі разом, назавжди, навіки!
Ненька
© Copyright: Екатерина Козыркина, 2014
Свидетельство о публикации №114041708542
Свидетельство о публикации №114041708542
Рецензии