Колись настане пекло, а я тебе зумію,
вкрити від взору злого, від хмар та від засмаги.
Ми знову щось поглинемо - зустрінемось у снах,
та навіть не у наших, у тих що не про нас.
Ти не дивись на мене, в мене все тіло зводить
мене так нудить сильно.Я хвора, чи це знову
синдром мого страждання? - Яким я звикла жити.
Пірнай у божевілля, тут весело, залишся...
Не покидай! - Самотньо, навкруги лише люди...
Я бачу рідні руки, та свій шалений гріх
тебе я зможу забути, лиш кинувши душу у сніг.
синдром мого страждання
© Copyright: Марина Юневич, 2014
Свидетельство о публикации №114041704279
Свидетельство о публикации №114041704279
Рецензии