Голоси навкруги, щось мені шепочуть.
А я розуміти не хочу, палити не можу.
Благаю досить крику, важко з цим прожити.
Сил не має, тікаю навіки.
Втратила я змогу, відчувати час.
Хоч я його небога, він шанс мені не дасть.
Я відчуваю спокій, заплющивши знов очі.
Відчула шарм зітхання, по твоїм всім словам.
Я вже не накриваю, на стіл коли чекаю.
Приліту твоїх дивних не признаних стрічок.
І друзі знову твої, мені на вушко хочуть.
Прошепотіти казку, про те що ти не мій.
Замовкни моя доле, покинь глибини тої
поникшої дущі, поринь у божевілля.
Ти дивне моє зілля, що вб'є мене колись.
Вб'ючи цим сад беріз.
Не розумію що я, знайшла такого в тобі
Але я за тобою пішла би на віка.
Я відчуваю твою, захоплену печаль.
Душа твоя немов би замріяний кришталь.
Не бути нам разом, нас люди гублять знову.
Наш світ - лише наш сон.
Наш дім, то наше соло.
ти - мое зiлля
© Copyright: Марина Юневич, 2014
Свидетельство о публикации №114041701145
Свидетельство о публикации №114041701145
Рецензии