Сиджу і мовчу...
В повітрі вода розливає
Тугу і тягучу печаль.
Мені руки хоча б зігріває
Моя радість, кохання моє
Тепле якшаль.
Кожен дотик як мрія і буря.
Кожен подих - і тиша німа.
Тільки очі що в душу глядають
Й теплота, і море тепла.
Я втопив у собі людину,
Нежива і я утопивсь.
Розчинились як мари в долині
У імлі про любов, мабуть, вічний мотив.
Я не сумую, я силою віри
В сподіваня свої хочу крові вдихнуть.
І щоб жити навмисне щасливо
Навмисне щасливо, і про тугу забуть.
Вдихнуть кров
© Copyright: Доминик Смех, 2014
Свидетельство о публикации №114041605042
Свидетельство о публикации №114041605042
Рецензии