Як чиїсь вже загублені душі,
Як медузи, шматовані морем,
Мов живі - на воді і на суші -
На нас дивляться, нам говорять.
Промовляють сліпими очима,
Чи знущаються, чи радіють:
"Що, подобається картина?
Вже нічого із нами не вдіють!"
На кущах,
На стовпах,
На деревах,
На дротах,
На парканах,
На травах,
В головах,
У сюжетах-химерах
Целофанопакетів - лави...
Заплатімо ж найвищую ціну -
Відтепер нам краси не бачить.
І вже повна по вінця країна
Целофаном своїм гірко плаче.
06.04.2014
Якось... целофаново
© Copyright: Татьяна Бонд, 2014
Свидетельство о публикации №114041405061
Свидетельство о публикации №114041405061
Рецензии
