У сні ідеш так ніжно з кредо,
з’являєшся на одну лиш мить,
у серце віє холод з медом,
чекаєш ти на місячну блакить.
Ти хочеш здути біль з волосся,
пустити в себе добре слово,
і по розбитому колоссю,
посієш солов’їну мову.
Ти бачиш, як гойдає вітер-,
те щире, світлеє кохання,
відразу хоч від себе діти,
пучок сльозистого ридання.
Бажаєш чути чисту правду,
в обличчя взяти поцілунок,
любити маєш ти назавжди,
своє життя, як подарунок.
Ти тінню ходиш поза світом,
береш на себе гріх людський,
і ти не зможеш довгим літом,
пройти роками світ морський.
З’явився ти, на одну лиш мить,
пробігла ніч, скінчився ранок,
твій біль тихенько пробіжить,
і ти не візьмеш свій сніданок.
Тебе немає, бо ти був у сні,
а марево залишило сліди,
тому ти сподівайся, що вві сні,
тобі прощатимуть твої гріхи.
Ти на одну лиш мить!!!
© Copyright: Анет Ковальчук, 2014
Свидетельство о публикации №114041403004
Свидетельство о публикации №114041403004
Рецензии