Зупинився свiт

Мені здається, зупинився світ...
Погасли зорі й сонце вже не світить.
Знов повіню розлився у мені -
наш пристрасний, солодкий присмак літа.

Мої думки набули нових сподівань,
Хоча так вперто світ торочить марність.
Моє найпотаємніше з бажань,
Зустріти разом нашу старість.

І не зважаючи на всю холодність стін,
Ховаючи в усмішці сльози...
Ця ностальгія, мовби героїн,
Я в котре згадую та потребую дози.

Мої емоції спочинуть у віршах,
Які хоч якось, але таки рятують.
Мій повноціний, незабутній страх!
Моя ілюзія в котрій , ще ти існуєш!

Навіщо сни ці? Вони лише катують.
Я вкотре гучно викрикну ім'я.
Пробач, що сильно так люблю я,
що душу й сердце віддала.

Дозволь, забути. Вже не має сили...
Твоя холодність б'є мене ножем.
Дозволь, бо світ вже став не милим,
І біль в мені тече ключем.

Мені здається зупинився світ.
Та ні... це сердце зупинилось.
Який же, Боже, я вчинила гріх,
За що перед тобою провинилась?!