Не нове
(Ще свого – на мідяк, не більш.)
І блукаю одна під зливами,
Серед їх шурхотливих тиш.
Як це, тиш? Шурхотить і крапає!
А в душі ані звуку… От.
Оприлюднюю і оплакую.
Набиваю натхненням рот –
І випльовую, наче скисло вже
(Бо ж усе не моє – чуже!).
Я напута хіба що тишами,
Тільки й це не новий сюжет.
14.03.14
Свидетельство о публикации №114041411061