Верстаю шлях - В. Стус

(перевод с укр.)

Иду свой путь – по вымершей пустыне,
Где жизни нет и заметется след.
За горизонтом памяти остынет
Далеких окон, согревавший свет.
Бреду я никуда из ниоткуда.
А все ж надеюсь, верю я тому:
Там, где гнездятся стадные иуды –
Найдется место брату моему.
Увидеть бы, всего одним лишь оком –
Найти хоть каплю света впереди.
Змеится путь, весь тусклый и глубокий –
Хоть сокрушайся, хоть с ума сходи.
Уже не я, а искры половина
Горит во мне. Лишь ею и живу.
Мне прожигает душу Украина –
Та, за которой взгляд напрасно рву.
Там, где-то далеко за миражами –
Сквозь синий лед – засветится она.
Моей тоской, молитвой и слезами –
Печально-радостна и радостно-грустна.
Так дай же мне – дойти и не дотлеть,
Дойти – и не дотлеть на той страде.
Позволь мне, путь вечерний, одолеть,
Упасть зерном в родимой борозде.
___________________________________

Василь Стус

Верстаю  шлях  -  по  вимерлій  пустелі, 
де  мертвому  мені  нема  життя, 
за  обріями  спогаду  -  оселі 
ті,  до  котрих  немає  вороття. 
А  все  ж  -  бреду,  з  нізвідки  до  нікуди, 
а  все  ще  сподіваюся,  що  там, 
де  кубляться  згвалтовані  іуди, 
мале  є  місце  і  моїм  братам. 
Побачити  б  хоч  назирці,  впівока 
і  закропити  спраглий  погляд  свій. 
Зміїться  путь  -  вся  тьмяна,  вся  глибока, 
і  хоч  сказися,  хоч  збожеволій. 
Бо  вже  не  я  -  лише  жива  жарина 
горить  в  мені.  Лиш  нею  я  живу. 
То  пропікає  душу  Україна  - 
та,  за  котрою  погляд  марно  рву. 
Та  є  вона  -  за  міражів  товщею, 
там,  крізь  синь-кригу  світиться  вона  - 
моєю  тугою,  моєю  маячнею 
сумно-весела,  весело-сумна. 
Тож  дай  мені  -  дійти  і  не  зотліти, 
дійти  -  і  не  зотліти  -  дай  мені! 
Дозволь  мені,  мій  вечоровий  світе, 
упасти  зерням  в  рідній  борозні.