Ми поглянем крізь призму епохи,
Люди пройдуть буремні шляхи.
Хтось оскаржить свої хворі ноги,
А у когось нема ще й мети.
Там людина душею співає,
А одна з них скотилась з небес.
А ти знаєш, що так все ж буває,
Коли любиш "за щось" та і "без"?
Ми всі рідні, ми - аура нації,
То ми є,то й нема, а хтось щез.
Ми захоплюємсь цвітом акації,
А боЇмось тих, хто воскрес,
Хто не жив, хто боявся, хто вірив,
Ми ведемо нитку життя,
А для тих, кому щастя - зневіра,
Ми даруєм ще одне "Я".
Все ж, надія вмирає останньою
Серед тисяч-мільйонів "ми".
Кожен хоче любові з коханими,
Але Бог їм дарує квіткИ.
У світі, де більше не квітне весна,
Й зліва, під грудьми нема колотнечі,
Тобто там, де любові нема,
Не з'явитися їй. Порожнеча.
Любили за щось та i без
© Copyright: Катюшка Кузьменко, 2014
Свидетельство о публикации №114041311441
Свидетельство о публикации №114041311441
Рецензии