Propios versos traducidos del autor

ПЕРЕВОД   ВАЛЕНТИНЫ  ПЕТРОЧЕНКОВОЙ   СВОИХ  СТИХОТВОРЕНИЙ
С  УКРАИНСКОГО  НА  ИСПАНСКИЙ  ЯЗЫК

PROPIOS VERSOS TRADUCIDOS DEL AUTOR - DEL UCRANIANO AL ESPANIOL



                П О Д А Р У Й   М Е Н І

        Подаруй мені ніч, яснозоряну, в місячнім сяйві,
        В снігових діамантах, мережані мріями сни,
        В снігових простирадлах, в гарячім, нестерпнім чеканні,
        На дзвінкому морозі цілунки жагучі, п“янкі.

        Подаруй мені день, запромінений, сонячно-ясний,
        Відблиск сонця в очах і обійми міцних, ніжних рук...
        Цей шматочок життя в моїй долі ніколи не згасне,
        Я його, ніби скарб, пронесу через безліч розлук.


(NOTA: la pagina STIHI.RU no tiene los signos: ACENTO y TILDE).

                R E G A L A M E

        Regalame una noche con aureola de luna,
        en los diamantes de nieve, bordado de suenios,
        en las sabanas nevadas, en las esperanzas impacientes,
        en la nevada sonora los besos locos y ardientes.

        Regalame un dia contigo soleada mirada;
        los abrazos de tus manos  fuertes y cariniosas.
        Este sentido en mi suerte nunca sera apagado.
        Yo lo retendre dentro de multitud de despedidas.
      
 
        В  Т Е Б Е  О Ч І  З  Т У М А Н У...

        В тебе очі з туману,
        Що між горами тліє,
        Твої брови, як гляну,
        Нижуть серце, мов стріли.

        Твої руки  - кайдани,
        Що нелегко носити.
        Твоє слово  - вогняне,
        Може душу спалити,

        Усі думи обплутать,
        Що не знаєш, що й чиниш.
        Твої губи  - отрута, -
        Доторкнешся  - й загинеш.

        Я ту вип“ю отруту.
        Начіплю ті кайдани,
        Без жалю і без смутку
        В тім тумані розтану.

       
        TIENES  LOS  OJOS  DE  NIEBLA

        Tienes los ojos de niebla
        Que entre los montes arden...
        Tus sejas, cuando miro,
        Mi corazon como las flechas atraviezan.

        Tus manos, son como esposas,
        Cuales llevar es dificilmente.
        Tus palabras ardientes, fogosas
        Mi alma consumir pueden,

        Enmaraniaran mis pensamientos
        Y ahora no se que hare...
        Tus labios son como unas ponzonias,
        Si a mi rozaras, me morire.

        Pero bebere aquellas ponzonias
        Y aquellas esposas esposare.
        Sin tristeza y sin aflicciones
        En aquella niebla me disipare.