одиноко
коли не бавляться мрії почуттями,
не тішиться вітер зізнання словами,
і тайна бродяги дратує мовчанням…
на спомин до пам’яті в сні, не увіч
спливає час ніби не вернеться більш…
ні в чому не кається той, хто утік…
навколішки винні, а вільним летіти
торкаючись іншого неба, як світу,
за сфери, орбіти… усі ми беззахисні діти…
невпізнані долі назустріч в пручанні,
торкаючись полум’я неба лишаймось
рішучі та смілі за п’яним туманом…
реве вітер, з гуркотом, котиться грім
все ділить тривога розлуки навпіл
у вічі не дивиться, соромно їй…
пробачення мається в клітці бажання,
однаково мариться людям світання…
у тім одинокім пейзажі любові –
одна душа в клітці, а інша на волі…
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114041001708
Свидетельство о публикации №114041001708
Рецензии
