Лина Костенко. Я брошу всё...

Я брошу всё. Я верю в километры –
Те, что обветрены, устало - злы.
Как много их у матушки Деметры,
Богини неизведанной земли.
О, распрями пути мои, богиня!
Я от себя бегу, забыв покой.
Спаси меня, избавь от чар, ведь гибнет
Моя душа, пленённая чужой.
Так беззащитно, преданно и нежно,
Что неподвластно трезвому уму.
Спаси меня разлукою безбрежной –
С собой воспоминаний не возьму.
В седых оазисах небесной сферы,
Где гром скрывает ливень в рукаве,
Где вёрсты деревянные, как зебры, 
Пасутся в запорошенной траве, –
Пусть будет степь, пусть будет лес и горы,
Взорвётся пусть твоя земная твердь,
Когда глаза лихие семафоров
В дороге грустью будут мне гореть.


Перевод с украинского

Ліна Костенко

Я кину все. Я вірю в кілометри —
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри,
Котра була богінею землі.
О, розмотай шляхи мені, богине!
Світ за очі від себе забіжу.
Рятуй мене, врятуй мене, бо гине
моя душа, задивлена в чужу.
Так ніжно, так беззахисно, так віддано, 
так всупереч тверезому уму.
Врятуй мене розлукою і віддалю,—
ні спогаду з тобою не візьму.
В гірких оазах сонячної цедри,
де грім тримає зливу в рукаві,
де тільки версти, дерев’яні зебри,
пасуться в запорошеній траві,—
хай буде степ, хай буде ліс і гори,
хай вибухне земна твоя пралють,
коли лихі на око семафори
мені дорогу смутком переллють!