Русалонька

Відерце  -   чистої
                води, -
На дні т1м - очі
                ночували,
Неначе   -   звали  до
                біди,
Неначе   -   серце
                віддавали...

Вона  -  звала  мене
                туди, -
Де  лише -  темрява  і
                злива,
До  злої,   дикої
                води, -
Чудова  дівчина, -
                вродлива...

До  мене  -  руки
                простяга, -
Вона   -  благала  і
                молила,
Стояла -  боса  і
                нага, -
Надворі  ж  -   не  вщухала
                злива...

Могутній  вітер  -
                гуркотів,
Мов  намірявся   - дах
                зірвати,
І  я   -   підскочив,
                полетів -
Щоб  її,  бідну,  -
                врятувати!!

Нікого  -  поруч  не
                було,
Лиш  Пращур-Дощ  - одвічно
                сивий,-
Тільки  -  за  лісом -
                загуло,
То грім -  промчався
                ясногривий!

І  -  блискавка,  майнувши -
                вслід,-
Сріблястим  сяйнула
                волоссям...
За мною  -  з  хати  вийшов
                дід, -
Невже    -  це  все  мені -
                здалося?!

Ми  вдвох - сиділи  під
                вікном,-
Аж  поки  - сонце  у
                серпанку
Не  вийшло.. Дід - вгощав 
                вином,
Не  залишав мене - до
                ранку...

Розповідав - про  те,  про
                се,
Жалівся    -  щастя  не
                вдалося,
І  тут  промовив,  раптом:
                "- Це,-
Тобі,  онуче,  -  не
                здалося!

Це  - було  справді... Вже -
                давно
Була  тут  -   дівчина
                чудова,
Прекрасна,  дивна,  -  як
                вино, -
Я  й  -  закохався, -
                випадково...

Дівоча   усмішка,  -
                свята,
З  її -  не  сходила
                обличчя,
Коса  -  русява,
                золота,
А  погляд  -  синій,   серце 
                кличе!!

Я  й  -  зажурився,  квіти  -
                рвав, -
В  її  кидаючи  -
                віконце,
Я   вдень -  не  їв,  вночі -  не
                спав, -
Про неї думав,  -  як  про
                сонце!

Та  не  могла  -  така 
                краса, -
Намріятись     -  мені
                одному!
ЇЇ  -  обличчя,  і -
                коса,
І   -  усмішка,  душі  -
                знайома!!

В  мені  боролись  -  зло  й
                добро,
В  степу спекотнім  - зимний
                вітер
Зненацька  -  холодив
                ребро, -
Я  ж  попереджень  -  не
                помітив...

Я  -   слідкував,  я  -
                міркував,
Не  треба  було  -   це
                робити!
Я  -   сам   собою  -  не
                бував,
А   треба  було  -  лиш
                любити!!!

Мене  все  гризла   -  думка
                зла, -
За добрим словом    -  мчали
                хвилі,
Вона  ж  -  вся   сонячна  -
                була,
А  очі   -  добрі,  ніжні,
                милі...

Як  цвіт  троянди  -  ті
                вуста,-
А  посмішка -  як  у
                дитини,
Вона -   покірлива  й
                проста,
І   вся  -  як  квіточка  -
                безвинна!

З  війни  -  прийшов  я  у
                село, -
Тут  жив  -  твій  прадід,  і  мій
                тато,
ЇЇ  сім"Ї -  тут   не
                було, -
Бо  вбила -  всіх  війна -
                проклята!!

Вона    жила     -    сама,
                одна, -
Нещасна     доля -
                повоєнна,
Загарбала  -  не  все
                війна, -
ЇЇ  -  залишила,  для  -
                мене....

Пройшов   багато   я  -
                фронтів,-
Не  вірив  в  світі   -  вже
                нікому,
Не  довіряв,  бо  не
                хотів, -
Залишив  -   біль  у  серці  й
                втому...

А  їх  -   кудись   тоді  -
                везли -
Блокадних   діточок, -  з
                Росії,
Іх  -   розсіляли,  -   де
                могли, -
Для  мене  квітли  -  очі
                сині!!

Допомагали  їй  -  хто
                міг,  -
Їдлом,  вугіллям,   чи  -
                дровами,
Вона,  -   як  донечка  -  для
                всіх,-
Всміхалась  -   серцем  та
                словами...

Навчилася  -    доїть
                корів,
В  городі,  в  полі,  -  все
                встигала,
Від  сорому  -   я  весь
                горів,
Коли  -  на    мене
                поглядала!!

Їй  ще  й  шістнадцять  -  не
                було,
Коли  я   з  фронту  -
                повернувся,
Як  же  давно   -  все   це
                було,-
А  я  й  тепер  -   не
                схаменувся!!

Це   -   тяжкий   сон,   моє  -
                життя,-
В  якІм,  -   все   марєвом
                здається!!
Мені   -  не  віриться  -  в
                буття,
В душі -  все   давнім
                зостається...

Таким, -  як  був,  таким  я   й -
                є,
Все  в  мене  -  те,  й  -  думки, і -
                пам"ять,
А   дзеркало  -    то   не 
                моє, -
Для   мене    -   зайве,  душу  -
                крає...

Я  -  їй   колись  -
                пообіцяв,  -
Цей   ліс  -   великий  -
                показати, -
Так   я   до   неї    -
                залицявсь,-
Як  про  любов   -  їй
                розказати?!?

Вона    -    повірила
                мені, -
І йшла  -   зі   мною   -  мила  й
                тиха,
Я   був  увесь  -  як   у
                вогні, -
Не   знав  я,  що   -  йдемо  на
                лихо...

Вона   -   довірлива
                була, -
Дивилась   -   синіми
                очима,
Не  видно  вже  й  було  -
                села, -
Вже  й  поле   -   зтало  за
                плечима...

А  ми - все  йшли, ми  - йшли
                сюди, -
Де   тут    тепер  -  оця
                хатина,-
Як   я   помру,  -  то  до 
                води, -
Ти    -  віднеси    мене,
                дитино...

Хоч   -  на  хвилину, хоч  -  на
                мить, -
Хочу  -  почути,  -  й  досі -
                кличе?!
Онуче,   так   душа  -
                болить,-
А  плакати  -    мені   -  не
                личить!!

Любились...    Ніжив   й
                цілував, -
Зтулив, на  мить,  здалося, -
                віки,  -
На   жаль,  я  -  ще  тоді  -  не
                знав, -
Що   -    розлучаємось   -
                навіки!!

Прокинувся,  -  вже    дощ
                гуде,
Зненацька,   -  десь   взялася
                злива,
Її   -   нема,    нема   -
                ніде, -
Невже   -     покинула,  -
                зрадлива?!

Залишила   -   мене,   -
                отут,  -
Одного,    -   серед 
                буревію?!
Сильніш    -   від   болісних
                отрут, -
Мені   скрутило   серце  -
                змієм!!!

У  ревнощів   -    одна
                біда:
Думкам   -  не   вірь,  а  тільки -
                серцю,
Тут  невдалік,  онук,  -
                вода, -
Глибоке,   й   як   скляне  -
                озерце...

Якби  -  шукав    й    побіг  -
                туди, -
А  я  -  побіг    мерщій   -  до
                лісу!!
Побіг -   від    неї,  до  -
                біди,
Шукати   зла   побіг,  до  -
                бісу!!

Я   -   звав,   благав,   і  -
                проклинав,
Ненавидів,  -   й   мов  -
                збожеволів,
І   -   ненавмисно,  -   час
                спливав -
Зле   слово   -   стало   Злом -
                поволі...

Та  не  у  тім,  онуче,  -
                річ, -
Що   я    її  -    одну  -
                залишив,
Вона    -   втопилася    -  в  ту
                ніч, -
Беззахисна,   -   ще  й   -
                безутішна!

Я     -   знаю,   кликала  -
                вона,  -
Мене, -  шукаючи    по
                лісу,
Але   -   та   злива,  -   як
                стіна, -
Між   -   нами   встала,   як -
                завіса...

Не   міг   я   чути,   -   так
                гуло, -
Кричав   я,   й   голос  мій  -
                зривався...
А   зранку   -    тіло  -
                принесло, -
Я  -   впав,   і  -  розум   мій  -
                віднявся!!

Два  тижні  -   був   не  тут,  не  -
                там, -
Під  небом  -   десь,  а  може  -  в
                пеклі!"
Дід    -   відвернувся,  й   по  -
                щокам, -
Сльози     скотилися,  - 
                запеклі...


               25.03.2007р.