Бути чи не бути

            
              1
Мої найкращі побажання,
Вам зичу щастя та добра.
Рішить шекспірівське питання
Прийшла,  мабуть,  моя пора.

Настане  час. Порвемо пути!
На тім стояв я і стою.
Я знаю точно: бути,  бути
Колись Добру в моїм краю.

Немов красу ясну дівочу,
Моя земля, тебе люблю.
Тобі я щастя, щастя хочу!
Про це я Господа молю.

Молю удень, молю ночами,
Моя душа кричить: «Пора
Відкрить державні чисті брами,
Стелить дороги для Добра.

І тих доріг нове дихання,
Я серцем радісно вберу,
Віддам усе, віддам останнє
І буть повік в добрі  Добру.

Воно наллє снаги у  груди,
Подвоїть силоньку мою.
Тепер я певен: буде! Буде!
Колись Добро в моїм краю.
             
               2
Мої найкращі побажання,
Вам зичу щастя та добра,
Не смійтесь лиш з мого зізнання -
Іще не бачив я Дніпра.

Не бачив гордого Славути,
Святої вічної ріки,
Щоб їй в Добрі назавжди бути
Кров проливали козаки.
               
                3
І сонце криваве ховалось за хмари,
І сльози у море відносив Дніпро,
Палили татари, пекли яничари
Народу Вкраїни нехитре добро.

Та знову вставали, трудились, мов бджоли:
Поля колосились, всміхався Дніпро.
І гордий я тим, що народ мій ніколи
Не прагнув загарбать  сусідське добро.

Для щастя ж потрібно не так вже й багато:
Привілля та миру, шматочок землі,
В вишневім садочку побілена хата
Та добрая слава у ріднім селі.
               
А потім вже «братья» обсіли круками,
Тополі поволі пішли в «тапаля»…
І так все роками… і так все віками…
Ще й досі ридання луна звідтіля.
               
                4
І дав же Бог того терпіння!
Душа від болю завмира -
Трудились цілі покоління,
А у дітей нема Добра.

Іще не бачив я Славути,
Не кланявсь я іще Дніпру.
Та знаю точно: бути! Бути!
В моїм краю колись Добру.
               
                5
Які надії, сподівання,
Як все сприймалось на « ура!»
Здавалось,  ось воно-- світання,
Ось волі справжньої пора.

І прапори жовто – блакитні
По всіх усюдах зацвіли,
І враз з’явились…  хлопці спритні,
Взяли Добро і… розтягли.

Хоч би ж собі, а то за море,
В чужі далекії краї.
Ох, хлопці, хлопці, з вами горе!
Свої ви ніби й… не свої.

Ні, не творить, а руйнувати
Батьки пустили вас на світ,
Зробили пустку ви із хати,
Зганьбили Вкрайну, її цвіт.

Не боїтеся навіть Бога,
Його Всевишнього Суда,
Все мало,мало, більше, «многа»,
А там, хай святиться вода!

Сам дідько вивів  цю породу!
І зло людське цим увінчав.
Не зна історія народу,
Де б свій свого живцем зжирав.

Що ті татари?Та Тевтонія?
Тебе ж твій вирід обікрав.
О Україно! Скорпіонія!
Крізь сльози я тебе назвав.

Себе ти хочеш обманути,
В пітьмі блукаєш, мов мара.
Та знаю точно--мусить бути
Для Тебе теж Пора Добра!