Я поверну тобі всі квіти,
А з ними мої жгучі сльози.
Кохали та дружили наче діти,
Та ось прийшли морози.
У серці оселився біль,
Страждання полонили душу,
Ти сиплеш кожен день на рану сіль,
За що, скажи, страждати мушу?
Навіщо оселився в моїх снах?
Чому мої думки лише про тебе?
Гарячі сльози на моїх очах,
І кожну мить втрачаю себе.
Страждання полонили душу
© Copyright: Александра Самойленко 2, 2014
Свидетельство о публикации №114040608256
Свидетельство о публикации №114040608256
Рецензии
Щирий віршик, Олександро, на вічну тему - поранену дівочу любов!
Та нехай собі іде. Знов буде небо блакитне.
)))))
З найкращими побажаннями,
Віталій
Нерыдайидальго 19.02.2015 16:28 • Заявить о нарушении
Та нехай собі іде. Знов буде небо блакитне.
)))))
З найкращими побажаннями,
Віталій
Нерыдайидальго 19.02.2015 16:28 • Заявить о нарушении
)))) Щиро дякую... Тобі болу так погано та сумно на душі... що аж вірш написала
Александра Самойленко 2 23.02.2015 15:34 Заявить о нарушении
Александра Самойленко 2 23.02.2015 15:34 Заявить о нарушении
Глаз не оторвать от Вашей фотографии. Не должна соседствовать боль, а тем более залезать в душу такой красивой женщины. Стихи трогательны своей искренностью.
Всех жизненных благ.
Ирина Гутт 08.10.2016 14:44 Заявить о нарушении
Всех жизненных благ.
Ирина Гутт 08.10.2016 14:44 Заявить о нарушении