Чому я суп пересолив? Бувальщина

               
Скажу відверто: чоловіки вміють «хвіст розпустити» перед  дружинами. Буває, щось приготують на обід, а ми: «Пхи, хіба це борщ, якийсь пісний… Ось коли б я приготував…», або: «Що це за котлети? Забула до них м'ясо покласти?».
Та опісля того, як самостійно зварив суп, у мене надовго відпало бажання «сипати сіль на рану».
Якось моя «половина» пішла на ярмарок і там затрималась.
– Розумієш, – зателефонувала, – тут такі знижки на товари…
– Окей!  – з розумінням відповідаю, – можеш «відтягнутись».
– Але не встигну суп приготувати, – бідкається…
Дрібниці, – кажу, – вважай, він уже готовий…
А слово треба тримати...
Подумаєш, проблема… Налив з банки, що стояла на столі, до каструлі води, кинув шматочок м’яса, картоплинку, цибулинку,  лавровий листочок, поперчив, посолив…
Коли ж через півгодини покуштував вариво, ледве не зомлів: було таким солоним, що  рот заціпило.
– Оце так ропа! – жахнувся.
 Та на те ми й чоловіки, щоб думати логічно й приймати рішення оперативно! Зцідив з каструлі рідину і налив  свіженької води з крану.  Коли ж страва закипіла, покуштував знову. Стало дещо краще: від солі вже не злипались зуби, а лише губи.
Цей кулінарний винахід (звичайно, ще не запатентований) вимушений був повторити кілька разів і… результат був майже позитивний.
 Невдовзі прийшла дружина. Сіли обідати.
– Ну що, – запитую, – смачно?
- Так собі, – відповідає, – забув покласти м'ясо?  Якийсь пісний, не має смаку, запаху й  дуже  пересолив…
– Значить кохаю, – відповідаю. І водночас подумав: «Знала б ти про мою нана- технологію…
Після обіду господарочка вимила посуд і запитує:
– А куди подівся розсіл, що стояв ось тут у банці? Я приготувала його, щоб засолити рибу. 
– Розсіл? – здивовано запитую, – не бачив…
І водночас зрозумів: варити суп з розсолу – річ невдячна!..