Вiолончель

*
Лука витягнув останні залишки диму з, хіба що, не розжованого бичка і жбурнув той у раковину, до витяжки заповнену брудними попільничками, філіжанками з недопитою кавою, пластиковими стаканчиками з присохлими чайними пакетиками і тарілками з тижневим строком немитості.

- Жеко, от скажи, на *** тобі ця Франція? - Лука одразу ж підпалив ще одну цигарку, потім підвівся і клацнув вимикач, переконавшись, що електроенергію й досі не дали, подумав про те, що це вже не аварійне відключення, намагаючись одночасно згадати, коли востаннє платив хоч якісь комунальні. Не згадавши, повернувся в початкове положення і зробив жест , ніби, від суцільної втоми, витираючи піт з чола, але витирати виявилося нічого.
На кухні було холодно, темно і тісно, тісніше, напевно, тісніше , ніж у підземних коридорах прославленої піраміди Хеопса. Разом із стилізованою під старовину гасницею, яку невідомо звідки притарабанила Жека, світилося тільки вікно в будинку навпроти, і млявий місяць убував, подібно нездійсненній мрії Луки отримати премію Каннського фестивалю за парочку чорті-як знятих на плівку короткометражок, що розповідають про нелегке буття алкоголічно-анорексичних онанистов, які живуть десь під Краснокутстком в почорнілій від копоті пічки-лежанки і паління коноплі,, хаті-мазанці.

Жека картинно поправляла мереживну бретельку чорного бюстгалтера і, періодично втягуючи цигарковий дим через мундштук, по черзі, втикала то у віолончель, що стоїть, без діла, в кутку кухні, то у свою чарівну гасницю, яку їй за двісті п'ятдесят гривень, по п'яні, купив один знайомий француз в сувенірній лавці, і якою вона неймовірно пишалася. Жека була дуже готично нафарбована і, незважаючи на те, що від сеансу кухонного сексу, косметика відверто розмазалася, обличчя жінки й досі демонструвало псевдококаїнову блідість, а тонкі пальці з облупленим чорним лаком додавали ситуації такої необхідної трагічності, що, мабуть, якби пан Вертинський був живим і діяв  в нашому столітті, він би возив Жеку на всі свої гастролі. Для антуражу. Тобто, для меблів, бо ідіотизм всієї цієї кухонної псевдокінематографічності давно перейшов межі бананово-лимонного Сінгапуру, і залишилося тільки прикупити Жеці "горжеточку" , щоб злегка прикрити її "тонку шийку ", покусану Лукою в процесі бурхливого статевого акту.

-Не починай, будь ласка, - картинно втягнула дим Жека.

- А ще й не думав починати, мені, взагалі, більше кінчати подобається, - Лука зробив саркастичну пику, яка, на його думку, символізувала, що він страшенно задоволений власним сарказмом, - але я, правда, не розумію, на кой хєр тобі цей Париж, і цей твій борів, борони боже, тобі ж трахатись з ним, та він тільки до тебе торкнеться, ти і тріснеш .
-Можна подумати, з тобою я не тріскуюся... - Жека знову зиркнула на віолончель, - У мене просто вузькі стегна.
- Хyєгна, - плюнув в раковину Лука.
- Я дуже тебе прошу, не починай, - Жека спробувала проїхати дупою по стільцю, шкіра сідниць намертво прилипла до старого дерев'яного сидіння, і зі звуком старих скріплячих дверей, просунулася трохи далі, - ти одружений, Лука.
- Я розлучуся, все, що є, віддам тобі, - Лука поклав руку собі на серце.
- Що ти морозиш, - голосно зареготала Жека, - що у тебе є, придурку ? Віолончель, дві відеокасети з твоєю хворою фантазією і дитина від наркоманки. І, до речі, останнє - це те, що я б ще й забрала, от тільки останнє мені не належить.

Полум'я в гасниці загрозливо повільно зменшувалася, вакуумна тиша тиснула на барабанні перетинки. Налитими кров'ю, переповненими лопнувшими від нестачі сну і надлишку сигаретного диму, очима, Лука дивився на Жеку.
- Хочеш, віддам тобі віолончель? - практично схлипуючи , сказав він.
- Я буду жити в Парижі, практично в центрі, викладатиму там всесвітню історію і читатиму лекції для діаспори, - Жека, в черговий раз, перевела  погляд на гасницю, ніби перетягуючи, телепатично кидаючи у вогонь обридлу тему, - мене будуть оточувати люди мистецтва. Перше - що я зроблю - покажу їм твої...
- Жеко, візьми віолончель, - Лука вже не приховував сліз.
- Бл_дь, ти вже до ручки допився! - вдарила кулаком по столу Жека, - Блаженний! Дослухай мене до кінця. Я цим людям покажу твої роботи, фільми твої, зрозуміло?

Лука дивився в підлогу.
- Підніми голову, припини цю виставу! Король показового самобичування! - розлючено закричала Жека, - Я оцифрую твої фільми, покажу їх французам, це по-перше, по-друге, ти міг би працювати віолончелістом, грати десь при закладі в бенді . Ти зрозумій мене, Лука, - Жека автоматично, точнісінько жестом Луки, витерла неіснуючий піт з чола, - я не маю можливості забрати тебе з собою прямо зараз, я повинна міцно влаштуватися сама, вийти заміж, отримати громадянство, гаразд, хоча б вийти заміж, а потім я перетягну тебе туди, обіцяю. Якщо не складеться з режисурою, а ти сам розумієш, шанси невеликі, я знайду тобі роботу в музичній сфері.
-Рятівнице моя! О, богиня! - Лука миттєво зістрибнув зі стільця і став перед Жекою на коліна, саркастично морщачи обличчя, - Як я жив до тебе, о, Євгеніє Людовіковно! Майбутня французька Королева Сонце! О, майбутня Медічі! Найстрашніша небезпека - інтелектуальна непридатність государя!*  Таким вельможним персонам, право , місце в королівському палаці, а не на моїй обісраній кухні!

Поки Лука продовжував згадувати історію Франції, Жека мовчки підняла з підлоги джинси і светр, швидко вскочила в кеди, і відштовхнувши Луку рукою, попрямувала до вхідних дверей. В очікуванні ліфта, вона все ще чула його супруводжені історичними даними, крики, що переходили з сарказму в істеричний плач.
Дурний був ранок, але стрілка годинника на Держпромі, або де там, у Харкові ще залишились велитенські настінні годинники, вже пробила шість, трамваї встигли піти, і сівши в самий кінець одиночних сидінь, Жека відключилася до своєї зупинки, встигнувши поставити будильник на шість тридцять.
Далі буде...


*цитата Жака Бодена про Катерину Медічі
Світлину взято з сайту www.rusrep.ru
за посиланням http://www.rusrep.ru/2008/45/zhizn_orkestra/