Никола Вапцаров. Слiпий

Никола Вапцаров
СЛІПИЙ


Переклад з болгарської Любові Цай


Сліпий
у кіно грає на скрипку,
від гри обіймає дріж.
І ось
вже здається
тобі, що несеться
трійка в степу з бубонцями,
і бачиш ясніш –
коханців цілується двоє,
в боброві одягнені шуби,
і сніжною млою
їх світ огорта...
Життя десь далеко, грубе...

О, як же різниться
слух наш тепер,
і як же від світу
тепер ми далеко!...

Бачу сльотавий вечір, розмитий.
Лягає
журба кварталом...
За муром
із журом –
поза стіною
глухою
страждає
один
покинутий син
на світі.

Згасає вже нота остання,
стихає мінорний пасаж.
А в мріях живе ще кохання,
далекий забутий міраж.
Чи чутно тобі крізь видіння,
що спокій поглинула мла?
Як прикро від того ходіння
з журбою, що в душу лягла,
тому що в цю саме хвилину
в Іспаніі лицар  вмира.
А в світі закладено міни –
нових перетворень пора;
коли над степами твоїми,
де щедро сніги і льоди,
і вітер весінній над ними,
гуркочуть швидкі поїзди,
з Кавказу й Уралу гаряче
нам сонце дарують жарке,
нема вже і туги неначе –
є мрії про щастя близьке.

Живою водою
одначе
з потоку нового буття
омий свої очі –
й побачиш:
безмежне життя!
Життя – в тобі, в мені,
в великій юрбі.
Хтось скаже на неї  – безлика, –
вона не є дика,
тому що до бою  іде,
до дня до нового
цей поступ веде!


***


Оригінал


Никола Вапцаров
ЕДИН СЛЯП



Един слеп
свири на чело
в кварталното кино.
И теб
ти се струва,
че чуваш
на тройка в степта необятна звънци
и виждаш дори
как мъж и жена се целуват.
Облечени в боброви шуби,
снегът ги милува…
А те са сами —
далече от хората груби.

О, колко различен
е нашият слух
и колко далече
сме с тебе сега!…

Аз виждам: разкаляна вечер.
Тъга
притиска квартала…
И знам,
че там —
зад всяка стена
и ограда —
страда
един
отхвърлен син
на живота.

Притихва последната нота
на този миньорен пасаж.
Ти още живееш със своя
далечен, загубен мираж.
Не чувстваш, че вече покоя
е само привиден. Сега
за мене дори е обида
да креташ със куха тъга,
да хленчиш, задето умира
в Испания рицар. Защо,
когато светът е миниран
със ново идейно ядро;
когато над твоите степи,
покрити от белия сняг,
преминал е пролетен ветър,
преминал е бързия влак
на новите хора, донесли
слънца от Кавказ и Урал,
и няма ни спомен далечен
от дивата степна печал.

Послушай,
и в свежия ручей
на този съсзвучен поток
умий си очите,
и гледай —
светът е широк!
Светът е в тебе и мен
и в тази тълпа,
която наричат безлична.
Но аз я обичам,
защото тя крачи нагоре,
към новия ден,
защото се бори!


Източник:
Издание Никола Вапцаров. Съчинения, „Български писател“, С. 1979, под редакцията на Бойка Вапцарова