Якби, Кобзарю, ти ожив
І міг поглянути навколо,
Ти б нас мабуть не полюбив,
Не полюбив би нас ніколи.
Вже зникла назва Кос – Арал.
Вона давно з піском зрівнялась.
Де зводивсь моря грізний вал,
Солоне озерце зосталось.
Ти пам’ятаєш Чигирин?
Там атомну вже не будують.
Проте, хто має владу й чин,
Здебільшо майже нас не чують.
Тому через Південний Буг
Ладні пустить гарячі води.
Чи мало вчинено наруг?...
Ще мало знищено природи?!...
Ми штучні маємо моря.
Вони цвітуть.Хворіють діти,
Чи ще світитиме зоря?...
Чи маєм в небуття злетіти?
Прийди, Кобзарю наш, прийди,
Кинь нам малюнки Кос – Аралу,
Самих від себе захисти,
Бо надто ми розумні стали.
Малюнки і слова твої
Нас кличуть всіх опам’ятатись, -
Живемо ж на одній землі, -
Нам в самогубстві не сховатись.
Якби, Кобзарю, ти ожив...
© Copyright: Валентина Петроченкова, 2014
Свидетельство о публикации №114040409910
Свидетельство о публикации №114040409910
Рецензии