Лив дощ, був рясним і ніяк не вщухав,
Вона у калюжах провулків шукала минуле,
Ніхто і не ждав її в зливу таку і не цілував,
Що мріялось-марилось – стало лише намулом.
Тремтіла на вітрі, та ніяк не сміла піти,
Даремно чекати погоди, як час стікає.
Втішалась, дурненька, із власної сліпоти…
Розгубленість в очах, які все не кажуть: каюсь…
Дощу нерозумно кричати услід " Вернись ! "
Як тій, що в світи подалась свої за вітрами,
Далебі на шепіт вона не озветься «киць-киць»,
За нею у місті дощів уже зачинилась брама.
не озветься... дощове
© Copyright: Фиолетта, 2014
Свидетельство о публикации №114040210743
Свидетельство о публикации №114040210743
Рецензии